УкраїнськаРусскийEnglish
  • 18 травня Міжнародний день музеїв
  • 8 жовтня День народження Музею історії міста Коломиї
  • друга адреса офіційного сайту музею: www.museum.ko.if.ua

  • GISMETEO: Погода по г.Коломыя

    Скарбниця Коломийського часу

    Понад пів століття коломияни жили за московським часом, вже 18 років живуть за київським. Ще пам’ятають мої земляки і австрійські і польські часи. Правда не в багатьох були тоді годинники і жили собі люди за місцевим часом. Сільські газдині ще за радянської доїли корови за місцевим, ну не хотіли годувальниці давати добре молоко за московським часом.

    Минулися ті часи. Та пам’ять при них жива. Вона зберігається в речах, фотографіях і документах епохи. Скарбницею коломийського часу є Музей історії міста Коломиї, створений у 1990 році, фактично розвивається в єдиному форматі з розвитком новітньої історії і держави, і міста. Під час непомітна кожному, діяльність музею спрямована на відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають в Коломиї, на реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей і історичної спадщини.

    У березні 1990 року сектор інформації Ради Міністрів УРСР через газету “Червоний прапор” повідомляв про те, що Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про створення Музею історії міста Коломиї: “Цей край уславив себе ще антифеодальними селянськими та опришківськими вступами (тут діяв зі своїми загонами легендарний Олекса Довбуш), давнім розвитком ремесел, освіти й культури. З Коломиєю тісно пов’язані життя і діяльність революціонерів-демократів І.Я.Франка, М.І.Павлика, О.С.Терлецького, відомих літераторів Мирослава Ірчана та П.С. Козланюка, композиторів А. Кос-Анатольського, Д.В.Січинського. Створення музею - значна подія в культурному житті міста, яке наступного року відзначатиме своє 750-річчя. Цей культурно-освітній заклад стане своєрідним центром усієї роботи по збереженню, вивченню та популяризації пам’яток історії, культури й архітектури Прикарпаття.”

    З великою радістю, як і всі коломияни, сприйняв цю звістку відомий свого часу краєзнавець та один з ініціаторів створення музею Петро Юхимович Сегал “Нарешті багаторічна боротьба коломиян дала свої результати, писав він у черговому числі «Червоного прапора”, - хочеться згадати добрим словом тих ветеранів, які з перших днів допомагали збирати експонати, відомих краєзнавців Білинкевича І.О., Куника Я.М., Проскурняка М.В., Юраха М.Ю., Братівника Д.Ю., Приймачука Б.І., а також вже покійних Стасюка В.М. і Яворського С.М.Тепер справа створення музею закономірно перейшла в руки молодих. Там працюють троє наукових працівників під керівництвом М.М. Арсака, яким під силу завершити розпочату нами роботу і відкрити в строк музей.”

    Всіляку підтримку ми мали зі сторони директорки Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини Ольги Андріївни Кратюк, яка також була одним із ініціаторів створення музею.

    Перипетії назви і місцезнаходження, профілю, і тематичної, чи навіть ідеологічної спрямованості фондової і майбутньої експозиційної збірки були різні і навіть до певної міри драматичними. Коли на одному з будинків П.Ю.Сегал вивісив вивіску “Музей історії міста Коломиї” поступила команда зняти, бо “немає в Коломиї історії” є революційна, бойова і трудова слава і такий має бути музей. Тай сьогодні, через 15 років однодумці тих спеціалістів з минулого не дають спокійно розвиватися музею. І сьогодні муляє очі вивіска. А може не вивіска, а історична правда, яку через тематичні і постійні експозиції показує музей? Та ні панове товариші, буде і вивіска на цьому будинку і музей в ньому, що відповідатиме вивісці.

    Адже вже у липні 1990 року ще не маючи ні свого приміщення, ні штату працівників, музей організував першу тематичну експозицію "Над Прутом моя Коломия", яка експонувалась в дні Собору Духовної України, що впроходив у місті. Музей взяв свій початок в дні набільшого енергетичного потоку нашої української історії і культури в благословенному місці під Карпатами.

    Вже згодом, отримуючи в тимчасове користування то одне то інше приміщення, музей поряд з пошуковою роботою організовує виставки та тематичні експозиції серед яких "У Москві ГКЧП - у Коломиї свято"; "Репресована історія" (фоторозповідь про коломиян учасників боротьби за незалежність України в умовах фашистської окупації та сталінських репресій); "Внесіте прапор вільної держави" державна символіка України. Історія, сучасність, майбутнє; "Вибори за Австрії, Польщі, СРСР. На зустріч виборам в Україні" ; "Благословляю і молюсь" до 50 річчя з дня смерті Митрополита Андрея Шептицького; "Через терни до утвердження церкви", присвячена 400-річчю Берестейської Унії ; "Борці за волю нації" про коломиян учасників підпілля ОУН-УПА. Актуальність і значення яких на той час була незаперечною.

    За головування в міській ратуші міського голови Ігоря Довганюка та при допомозі голови Конгресу української інтелігенції Коломийщини Ольги Руданець (тоді помічника міського голови) у 1997 році Музей історії міста Коломиї одержав у постійне користування найкращий будинок в місті по вулиці Романа Шухевича 80.

    Будинок на розі тепершніх вулиць Романа Шухевича та Лесі Українки бачив і пережив багато. Тут в будинку повітової ради вирішувались питання розвитку і міста і навколиніх сіл, тут приймались важливі рішення в часи ЗУНР Теодором Примаком. У кімнаті, де працював у свій час Теодор Примак – тепер експозиція “Коломия і Габсбурги”. Тут в інтер”єрі міської кімнати на видному місці австрійський імператор Франц Йосиф, котрий відвідував Коломию двічі і його наступник, Архикнязь ( а згодом і останній імператор Австро-Угорщини) Кароль Франц Йосиф з дружиною Зитою, які в 1912 році жили в Коломиї і чекали народження ще одного наслідника роду Габсбургів (а тепер главу дому) Отто фон Габсбурга.

    Для відтворення інтер’єру використано багато меморіальних речей, які пов’язані з видатними особами того часу. Перед каміном (до речі зложеним з кахлів пічки яка була в цій кімнаті з початку ХІХ ст.) крісло в якому відпочивав Іван Франко, навідуючись до родини Кузьмів в Коломиї, тут же бюрко Ореста Кузьми, портрет, підручник міжнародної мови “Есперанто”, написаний Орестом Кузьмою, професором Коломийської гімназії (розповіді про історію якої, відведено окрему кімнату музею) , відомим есперантистом . На столику для кави цукерниця , яка належала відомій актрисі Іванні Біберовичевій. Рояль матері відомого коломийського лікаря Паляниці. На столику прикрашеному інкрустованою різними породами дерева “зіркою Давида” кілька примірників книжок виданих в Коломиї в 1902-1912 рр.

    А портрети цісаря Франца Йосифа, Архикнязя Карла і Архикнягині Зити також оригінальні, ті що багато років зберігались в оселях коломиян поряд з портретами Т.Шевченка та І.Франка.

    З цікавістю розглядають відвідувачі шляпу державного чиновника австрійської адміністрації. От якби наші чиновники ходили в таких!

    Сьогодні у 18 експозиційних залах та фондових і службових приміщеннях живе коломийський час в фотографіях, документах, меморіальних речах і речах побуту городян, більше 20 тисяч одиниць збереження. Від першої літописної згадки 1241 року і до сьогодення.

    Мандрівка залами музею захоплююча і не повторює побачене в інших музеях такого профілю краю.

    Експозиції створюються в міру комплектування фондів матеріалами, що дають можливість в повній мірі висвітлити окремо взяту тему. Якщо ви відвідаєте музей то відкриєте для себе такі сторінки історії Коломиї як “Німецькі колонії Коломиї”; “Освіта Коломиї кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.ст.”; “Економіка і торгівля міста в ХІХ –ХХ ст.”; “З історії єврейської громади міста ”; “З історії українських етнічних земель сучасної Польщі до 1944 року” і інші.

    Відзначаючи Міжнародний день музеїв цього року перед коломиянами і гостями міста відчинили свої двері ще дві тематичні експозиції. Це “Органи влади краю ” та “Коломия і Габсбурги”.

    Від діяльності органів влади великою мірою залежало життя Коломиї. В експозиції представлено матеріали про періоди, коли територія Галичини належала до Австро-Угорщини і Польщі. Але незалежно від того, наскільки успішно вони працювали, коломияни завжди були патріотами свого міста, тому даний розділ експозиції розпочинає вірш пароха Коломиї середини ХІХ ст. о. Луки Данкевича “Що своє, то своє”. В ньому описано, як гуцули в складі австрійського війська під час наполеонівської війни потрапили в Париж. Коли вони оглянули це прекрасне місто, їх запитали про враження про нього. Вони відповіли, що хоч Париж гарний, але Коломия таки краща.

    Після першого поділу Польщі в 1772 р. Червона Русь, до якої належала і Коломия, стала складовою частиною Австрійської імперії.

    Тричі намісником цісаря в Галичині був Агенор Голуховський. Коломийський часопис “Руская Рада ” за 1875 р. писав, що він був запеклим українофобом. А його наступник граф Альфред Потоцький лояльніше відносився до українців, зате був невмілим керівником не лише на посаді намісника, а й на інших високих постах, які займав, та був у добрих стосунках з цісарем. Однак мав одну дуже добру рису, яка затьмарювала недоліки – це велика гідність. Сучасники пишуть, що всі бачили його гідність і честь, а не помічали недолугого керівництва.

    Внаслідок революційних подій, які ввійшли в історію під назвою “весна народів” в Галичині відбулися важливі події. 22 квітня 1848 р. Галицьке губернське управління оголосило циркуляр про скасування панщини з 15 травня. Це затверджено цісарським указом від 7 вересня 1848 р. А 2 травня 1848 р. у Львові створено першу політичну організацію галицьких українців Головну Руську Раду, мета якої – оборона національних, політичних, культурних прав українського народу в Галичині. Установче засідання Коломийської Руської Ради відбулося в магістраті 8 червня 1848 р. в день відзначення громадськістю Коломийщини скасування кріпацтва після урочистого Богослужіння і промови Миколи Верещинського. До Ради обрано 10 членів, серед яких о. Іван Озаркевич, парох Коломиї, театральний діяч, о. Йосафат Кобринський, парох Мишина, ініціатор і головний фундатор будівництва Народного дому в Коломиї, Микола Верещинський, директор головної міської школи, меценат, спонсор видання альманаху “Русалка Дністрова”, К. Блонський, Г. Боднар, С. Лесюк. Про це розповідають портрети і документи експозиції.

    Зокрема експонується лист Головної Руської Ради до Коломийської Ради про збір підписів за поділ Галичини на польську і українську, датований 1848 р.

    До місцевого самоврядування і в роки Австро-Угорщини і за часів Польщі належали міська рада, як постановляючий, та магістрат, як виконавчий орган. Магістрат Коломиї знаходився в ратуші. Коломийська ратуша не завжди мала такий вигляд, як на листівці початку ХХ ст.

    Раніше в центрі великої ринкової площі, яка займала сучасні площі Відродження і Шевченка височіла дерев’яна ратуша, про точний вигляд якої не збереглося ніяких відомостей чи малюнків. Ця ратуша, як і всі дерев’яні будинки Ринку згоріли внаслідок масштабної пожежі, що охопила весь центр міста в 60-их роках ХІХ ст. Після цього ратушу відбудовано в куті ринкової площі уже в 1877р.

    В експозиції експонуються фото радників магістрату різних років, зокрема Івана Стадниченка, радника в 1902 р., підприємця; Олександра Кульчицького, д-ра, громадсько-політичного діяча, радника в 1902 р.; Михайла Білоуса (24.10.1838-8.03.1913), громадсько-політичного і культурно-освітнього діяча, засновника перших українських друкарні та видавництва в Коломиї, працівника магістрату поч. ХХ ст. Є документ з підписом М. Білоуса, а також підписами інших радників д-ра Зеновія Левицького, першого директора новозбудованого шпиталю, І. Стадниченка. На іншому фото представлено магістратських працівників 20-их років ХХ століття. В центрі бурмістр Кароль Балицький , біля нього перший його заступник, відомий гончар Ігнатій Патковський, Леон Функенштейн, голова єврейської громади міста, Олександр Печерський, секретар міської ради. Працівників магістрату представляють і фото, зроблені під час повітового з’їзду комітету робітників, що відбувався в ратуші 10 квітня 1938 р. та з’їзду ґмінних секретарів краю у Львові 26 червня 1932 р.

    Експозиція включає і деякі документи, укладені і завірені магістратом: сертифікат приналежності Ореста Кузьми, пізнішого професора гімназії, до громади м. Коломиї, виданий 9.02.1921 р. , посвідчення особи для пересування в межах Польщі Савчинської Каміли від 21.12.1921 р., для виїзду за кордон Григорців Марії (1929 р.), службове посвідчення Твердохліба Миколи, капрала пожежної сторожі, видане 30.05.1932 р. , свідоцтво, видане магістратом у справі Арі Лейба Ліхтена. Коломия, 9.05.1906 р. і т. інш.

    Особливий інтерес представляє книга почесних громадян міста Коломиї, започаткована магістратом в 1846 р. В ній є записи про присвоєння цього звання людям, які займали певні посади в місті і ймовірно немало зробили для користі самого міста – професори гімназії, староста, маршалки повітової ради та ін. Але звання почесного громадянина було присвоєно і кільком намісникам Галичини. В книзі є також листи вдячності від самих почесних громадян.

    Окремий розділ експозиції розповідає про послів від Коломийщини до віденського парламету та Галицького сейму.

    Великим авторитетом користувався адвокат, визначний політичний діяч, член УСРП д-р Лев Бачинський (14.07.1872-10.04.1930). Про це свідчить хоча б те, що він був обраний депутатом і до Віденського парламенту (1907 р.), і до польського сейму (1928-30 рр.), був також одним з лідерів ЗУНР. Чимало фактів з його парламентської діяльності стали надбанням історії. Так, на засіданні парламенту наприкінці 1907 р. під час вибуху невдоволення серед радикальних послів несправедливими рішеннями проурядової коаліції Л. Бачинський кинув у міністра уламком дерева. Такого Віденський парламент ще не знав… Вдруге цей депутат викликав широкий резонанс своєю принциповістю і витривалістю в політичній дискусії 13-14 червня 1912 р., під час якої він 13 годин без перерви виголошував антиурядову опозиційну промову. Йшлося про те, щоб заблокувати величезний військовий бюджет, який уряд намагався затвердити у парламенті. “Багато здоров’я коштувала мені промова у військовій комісії під час дебатів над новим військовим законом, коли то я говорив цілу ніч …без перерви”, - згадував згодом український депутат-радикал.

    Експонується також фото іншого депутата Галицького сейму від Коломийщини – графа Войцеха Дідушицького (1848-1909), філософа, літератора, професора Львівського університету, політика. Був він і послом до Віденського парламенту, міністром для Галичини в уряді Австро-Угорщини. У політичних і наукових колах знаний як дивак і жартівник. Для підлеглих був справжньою проблемою, бо не дотримувався розпорядку урядових годин, губив документи, не передбачуваною поведінкою нерідко наражав уряд на гнів всього уряду. Дозволяв собі відкрито зневажливо чи критично висловлюватися на адресу прем’єр-міністра, а навіть і найяснішого цісаря. Його дотепи і нецензурні розповіді впродовж багатьох років веселили, але і доставляли клопоту бюрократично-двірському світові Відня. На одному з засідань Ради держави, коли був присутній і уряд, загальну увагу привертав прем’єр-міністр Макс фон Бек, який час від часу зривався з крісла, червонів від гніву, розглядаючись довкола, і громив поглядом сусіда – міністра торгівлі і промислу. Після засідання Дідушицького, який сидів біля них, спитали , в чому справа. А він без тіні сорому відповів, що колов шпилькою прем’єра, а той думав, що це робить міністр торгівлі...

    Відкриття нової тематичної експозиції чи художньої виставки це подія. Подія, яка відкриває нову сторінку в історії літописної Коломиї для нашого сучасника. Тоді в залах музею багатолюдно. Як правило, це давні щирі прихильники музею, які відвідують його ось вже 19 років.

    З кожним роком відвідувач музею молодіє. Це тішить та водночас сумно, що вже не приходить на музейні зустрічі пані Емілія Маціборко, і пані Галина Грабець , прожиті роки не відпускають з дому паню Лідію Біль і паню Зеновію Гоянюк, та напередодні свят, і особливо Дня музеїв їх щирі вітання лунають з телефонної трубки.

    Сьогодні музей це не просто скарбниця коломийського часу. Це живий організм. У музею і його співробітників веселкова аура, спектр якої добре передається виставками творів Марти Томенко, Андрія Коренюка, Оксани Бобкової, Сергія Зінця, Ірини Толмач, Тетяни Обушак, живописними сентенціями юних художників, студентів Коломийського педагогічного коледжу і інституту, Коломийської художньої школи і поетичними полотнами зітканими з рядків написаних нашими поетами Дмитром Гриньківим, Мирославом Лазаруком, Василем Рябим і інш...

    Мистецький діапазон діяльності музею вдало доповнюють вихованці дитячих музичних шкіл і виконавці патріотичної пісні, ветерани визвольних змагань.

    Це вдається нелегко, але послідовно музейники створюють і експозиції і культурно-освітні проекти, які підкреслюють важливе місце Коломиї в історії держави, і важливість кожної події чи особи в історії міста.

    Михайло Арсак, директор Музею історії міста Коломиї

    18 травня 2008 р.

    Відзначили Міжнародний день музеїв

    Вісімнадцятий раз відзначив Міжнародний день музеїв Музей історії міста Коломиї. Творчі здобутки, матеріальні нестатки і моральні перемоги, - всього було за ці роки. Але свято для прихильників музею завжди збирало друзів. Цьогоріч не відступили від традиції також.

    В концертно-виставкововій залі музею його директор Михайло Арсак щиро вітав зі святом всіх хто відвідував музей і брав участь в культурно-освітніх заходах, всіх хто поповнював фонди музею новими експонатами, хто дбав, щоб у музею минулої зими було тепло, тих хто з відеокамерою і мікрофоном розповідав коломиянам про музей і його діяльність.

    Співробітники музею радо вітали членів колегії відділу культури і туризму Коломийської міської ради Уляну Мандрусяк (начальник відділу культури і туризму), Галину Бежук (головний бухгалтер централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму), Ганну Пустовіт (директор міського будинку культури „Народний дім”), Наталію Алексєєву (директор дитячої музичної школи №2), Ярослава Лобурака (директор дитячої художньої школи), Любов Ковтуник (завідуюча бібліотекою №1 для дорослих, які вирішили цього дня проникнутися досягненнями і проблемами музею історії міста Коломиї, заслухавши звіт про діяльність музею.

    У святковому і водночас діловому засіданні колегії взяли участь і виступили заступник міського голови Коломиї Василь Прокіпчин, завідуючий відділом інформаційної та внутрішньої політики міської ради Ярослав Якубовський, спеціаліст відділу культури і туризму Володимир Лобурак.

    Разом з музейниками святкували і працювали журналісти коломийського телеканалу „НТК” та заступник головного редактора газети „Вільний голос” Валентина Близнюк.

    Заслухавши та обговоривши інформацію директора музею історії міста Коломиї Арсака Михайла Михайловича колегія відзначила, що незважаючи на недостатнє фінансування музею протягом всього часу існування музею співробітники музею провели значну роботу по комплектуванню фондів музею, які станом на 1.01.2008 року нараховують 23 922 одиниць збереження основного фонду, 2 037 од. зб. науково-допоміжного фонду.

    Створено наукову бібліотеку музею, книжковий та газетно-журнальний фонди якої нараховують більше 2 тисяч примірників.

    На основі зібраних експонатів проведено значну науково-дослідницьку роботу, результатом якої є побудова таких постійно діючих тематичних експозицій:

    З історії німецьких колоній міста Коломиї;

    З історії органів міського самоуправління;

    Коломия і Габсбурги;

    Коломия кінця –початку ХХ ст.;

    Освіта Коломиї кінця ХІХ початку ХХ ст.ст.

    З історії єврейської громади міста Коломиї;

    Розвиток промисловості, ремесел і торгівлі міста Коломиї кінця початку ХХ ст.;

    Коломия в період визвольних змагань українського народу.

    Поряд з цим на основі документальних та речових матеріалів у музею періодично експонуються виставки та тематичні експозиції, присвячені різним подіям в історії міста, людям, які спричинилися до історії та розвитку літописної Коломиї.

    З метою покращення обліку, збереження та використання експонатів розпочато роботу по створенню електронної бази фондів музею (в основному завершено сканування фото матеріалів).

    Особлива увага приділяється культурно-освітній роботі музею. Щорічно музей охоплює всіма формами музейної роботи більше 10 тисяч відвідувачів. Кожного місяця музей організовує масові заходи.

    Зокрема, це презентації літературних творів коломийських авторів, та книг авторів, які тим чи іншим способом пов’язані з Коломиєю.

    Заслуговує на увагу видання музеєм, спільно з літературним товариством „Плин” трьох випусків літературно-мистецького альманаху „Діл”.

    Музей має добре налагоджену співпрацю з коломийськими засобами масової інформації. Практично всі заходи, які проводяться в музею, висвітлюються на телеканалі „НТК”.

    З метою пропаганди музею, при підтримці коломийського адвоката Михайла Петріва створено веб сайт музею: www.kolomyia.museum, який зареєстрований у світовій асоціації веб-сайтів музеїв, а також два неофіційні сайти музею, які знаходяться ще в стадії експериментування.

    Цього року на власні кошти музей відновив видання „Літопису Коломийського”, який виходить як друковані сторінки веб-сайтів музею.

    Концертно-виставковий зал музею став центром пропаганди музичного мистецтва Коломиї. Тут відбуваються концерти юних музикантів, лауреатів обласних і республіканських конкурсів. Щорічно в цьому залі відбувається музична вітальня фестивалю імені Анатолія Кос-Анатольського.

    В останні роки намітилися позитивні тенденції у вирішенні міським відділом культури і туризму проблемних питань музею:

    Встановлено автономне опалення в будинку музею;

    Виготовлено спеціальні шафи для збереження фото і документальних експонатів основного фонду музею.

    Придбано DVD програвач

    Пошито одяг вікон концертно-виставкового залу, фойє .

    Поряд з цим колегія міського відділу культури відмітила, що для повноцінного виконання музеєм функцій покладених Законами України у галузі культури, музейної справи та охорони культурної спадщини необхідно вирішити ряд проблемних питань.

    Зокрема недостатньою є пропаганда музею серед гостей міста. Немає інформаційного біг-борду в центральній частині міста. Музей немає путівника по експозиції.

    Експозиційне обладнання музею у більшій частині не відповідає вимогам збереження та експонування експонатів (вітрини і подіуми виготовлені власними силами співробітників музею з бувших у використанні матеріалів).

    За власні кошти та при сприянні спонсорів музей забезпечено комп’ютерною технікою. Але більшість комп’ютерів, на яких працюють наукові співробітники, морально і фізично застарілі.

    На належному рівні утримується приміщення музею. Проте, потребує негайного вирішення питання гідроізоляції, фундаменти будинку цегляні, цокольні приміщення пошкоджені грибком.

    Виступаючі на засіданні колегії Ганна Пустовіт, Ярослав Лобурак, Галина Бежук, Наталія Алєєксєєва оцінили роботу колективу музею на відмінно (може це зумовлено було святковим днем!).

    Всі прийшли з квітами і подарунками. „Віртуально” підлогонатирач подарувала музеєві Уляна Мандрусяк ( обійшла всі магазини Коломиї і такого чуда техніки не знайшла, кажуть, що пево в Івано-Фраківську є. Бачите, і тепер дефіцит. Але нічого добре що музейникам гроші на це дали, а техніку знайдемо).

    Ярослав Лобурак подарував музеєві добірку керамічних медалей роботи художниці Марії Лобурак.

    Та певно найціннішими були подарунки від Почесного громадянина міста Коломиї, голови товариства „Поступ” Ярослава Полатайчука: річні підшивки „Газети школьної” за 1888 рік та часопису„Неділя” за 1934 рік.

    Унікальним є кишеньковий фото альбомчик українських січових стрільців, які на Волині з 1916 по 1918 рік піднімали шкільництво в зв’язку з тим, що російські окупаційні власті всіх вчителів, священиків та лікарів вивезли в Росію і два роки школи не працювали.

    Українська Бойова Управа у Відні знаючи про це вирішила вислати учителів щоб працювали школи. Але щоб австрійська влада не заборонила, вони вислали три групи комісаріату для встановлення порядку під командуванням Дмитра Вітовського, Миколи Саєвича. Були залучені коломийські гімназисти Андрій Дідик з Перерова, Іван Ткачук з П”ядик та Романюк з Воскресінець і інші.

    Альбомчик був подарований четарем УСС Миколою Саєвичем підхорунжому (а згодом хорунжий УСС, четар УГА,) учителеві за фахом, Йосипу Бійовському.

    Гості оглянули нові експозиції та виставки музею. Запланований концерт не відбувся. Був день пам’яті жертв політичних репресій...

    Але чи не пора відмовитись від такої форми пам’яті. Свято у музейників один раз в рік. А пам’ятати треба щоденно і вибирати до влади тих, які не посміють чинити будь-яких репресій над тими хто їх вибирав...